Праведний Феодор Ушаков народився 13 лютого 1745 року в селі Бурнаково Романівського повіту Ярославської губернії. Походив із незаможного стародавнього дворянського роду. Батьки його — Федір Ігнатович і Параскева Микитівна були людьми благочестивими і глибоко віруючими, головною умовою виховання дітей вони вважали розвиток у них релігійних почуттів та високої моральності. Цьому ж сприяв і приклад рідного дядька – ченця Феодора, який подвизався в Санаксарському монастирі в далекій Мордовії.

У храмі Богоявлення-на-Острову, за три версти від Бурнаково, Федора хрестили, тут же, у школі для дворянських дітей, він навчався грамоті та рахуванню. У лютому 1761 року 16-річний Ушаков був зарахований до Морського кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі, де старанно осягав науки, виявляючи особливу схильність до арифметики, навігації та історії. Через п’ять років навчання було завершено — молодий мічман склав присягу і отримав призначення на Балтійський флот. Перші роки його служби пройшли в інтенсивному навчанні під керівництвом досвідчених моряків. Завдяки своїй старанності, допитливості розуму, ревному ставленню до справи та високим душевним якостям, молодий мічман Федір Ушаков успішно пройшов цю першу школу морської практики і був переведений на південь, в Азовську флотилію.

1775 рік став роком створення на Чорному морі регулярного лінійного російського флоту. За три роки за 30 верст від гирла Дніпра було збудовано адміралтейство, порт та місто Херсон. У  серпні 1783 року сюди прибув 38-річний капітан другого рангу Федір Ушаков. А коли Крим був остаточно приєднаний до Росії (наприкінці того ж року), Катерина II видала указ про влаштування на південних рубежах нових укріплень, у тому числі й великої фортеці Севастополь, з адміралтейством, верф’ю для кораблів, портом та поселенням. У серпні 1785 року до Севастопольської бухти увійшов 66-гарматний лінійний корабель «Святий Павло» з капітаном першого рангу Федором Ушаковим на борту.

Через два роки – 11 серпня 1787 – Туреччина оголосила Росії війну. Для ведення бойових дій було розгорнуто дві російські армії, завданням яких спочатку була охорона російського кордону. І лише флоту, що базувався в Севастополі, було надано ширші повноваження.

Незабаром сталася й перша генеральна баталія. Турецький флот налічував 17 лінійних кораблів та 8 фрегатів; в російській ескадрі, авангардом якої командував капітан бригадирського рангу Федір Ушаков, було всього 2 лінійних корабля і 10 фрегатів. І все-таки нечисленний російський флот вперше у відкритому бою здобув перемогу над значно переважаючими силами супротивника. Цьому великою мірою сприяли особиста хоробрість, майстерне володіння тактикою та визначні особисті якості капітана Федора Ушакова, котрий прийняв на себе керівництво боєм. Безсумнівна надія на Божу допомогу і, як наслідок, безстрашність перед ворогом — ось що було вирішальним у флотівничому таланті капітана Ушакова.

За перший рік російсько-турецької війни молодий Чорноморський флот здобув рішучу перемогу, привівши Оттоманську Порту «на надзвичайний страх і жах». 45-річний Федір Ушаков, отримавши чин контр-адмірала, на початку 1790 року був призначений командувачем Чорноморського флоту. Князь Потьомкін-Таврійський писав імператриці: «Завдяки Богу, і флот і флотилія наші сильніші за турецьких. Є у Севастопольському флоті контр-адмірал Ушаков. Відмінно знаючий, заповзятливий і охочий до служби. Він мій буде помічник».

Через півроку, неподалік Керченської протоки, відбулася чергова битва, в якій ескадра Ушакова знову здобула блискучу перемогу над удвічі переважаючими силами турків. Потьомкін доповідав Катерині: «Бій був жорстокий і для нас славний, тим паче, що… контр-адмірал Ушаков атакував ворога вдвічі сильніше себе… розбив сильно і гнав до самої ночі… Контр-адмірал Ушаков відмінних достоїнств. Я впевнений, що з нього вийде великий морський ватажок».

Турки жадали реваншу: до ранку 28 серпня турецький флот стояв на якорі між Хаджибеєм (згодом Одесою) та островом Тендра. Сюди ж із боку Севастополя вийшла російська ескадра. Побачивши російські кораблі, турки, незважаючи на перевагу в силі, почали спішно рубати канати і безладно відходити до Дунаю. Всю міць бортової артилерії Ушаков обрушив на передову частину турецького флоту. Флагманський корабель «Різдво Христове» вів бій із трьома кораблями супротивника, а потім і з флагманом турецького флоту — 74-гарматною «Капуданією». І знову успіх супроводжував росіянам — вибух «Капуданії» став завершальною ланкою у перемозі при Тендрі.

Після повернення до Севастополя командувачем Чорноморського флоту Федором Ушаковим був відданий наказ: «Висловлюю мою наглибшу подяку і рекомендую завтрашній день для принесення Всевишньому моління за таку щасливо даровану перемогу. Всім, кому можливо з кораблів, і священикам з усього флоту бути в церкві святого Миколая Чудотворця о 10-й годині дня, і після закінчення подячного молебню випалити з корабля “Різдво Христове” з 51 гармати”.

Через чотири роки російсько-турецька війна завершилася четвертою блискучою перемогою контр-адмірала Ушакова біля мису Каліакрія, за яку йому надали орден святого Олександра Невського. Один із найсильніших на той час турецький флот був повністю знищений і 29 грудня 1791 року в Яссах турки підписали мирний договір. Російська держава «твердою ногою стала на завойованих ним берегах Чорного моря».

Ще на початку війни Федір Ушаков прийняв керівництво над портом та містом Севастополем. Тепер, у мирний час, він організував тут ремонт бойових кораблів, будівництво різних дрібних суден, за його розпорядженнями та за невпинної особистої участі, на берегах бухт будувалися пристані, перебудовувалась невелика соборна церква святителя Миколая — покровителя мореплавців. Ці та інші роботи часто оплачував він сам зі своєї платні.

Тепер уславлений контр-адмірал, який «до віри батьків своїх надавав надзвичайну відданість», мав можливість регулярно відвідувати церковні служби. Збереглося свідчення про його життя в Севастополі, коли він «щодня слухав заутреню, обідню, вечірню і перед молитвами ніколи не розглядав справ військово-судових».

На початку 1793 року контр-адмірала Ушакова викликали до Петербурга — Катерина II побажала бачити героя, який здобув гучну славу Батьківщині і «зустріла в ньому людину прямодушну, скромну, мало знайому з вимогами світського життя». За заслуги перед престолом та Батьківщиною імператриця піднесла йому в дар золотий складень-хрест із мощами святих угодників і подарувала чин віце-адмірала.

***

У 1796 році на Російський престол вступив імператор Павло I. На той час революційна Франція «звернулася до завоювання та поневолення сусідніх держав». Віце-адмірал Ушаков отримав наказ привести в бойову готовність Чорноморський флот, а на початку серпня 1798 року — найвищий наказ «одразу слідувати і сприяти з турецьким флотом проти шкідливих намірів Франції». Взявши курс на Константинополь, російська ескадра незабаром наблизилася до Босфору. Командувачем об’єднаних сил був призначений віце-адмірал Ушаков.

Так почалася його знаменита Середземноморська кампанія, в якій він показав себе не лише як великий флотоводець, але і як мудрий державний діяч, милосердний християнин та благодійник звільнених ним народів.

Першим завданням було взяття Іонічних островів, розташованих уздовж південно-західного узбережжя Греції, головний з яких — Корфу, маючи й без того найпотужніші в Європі бастіони, був значно зміцнений французами і вважався неприступним.

Командувач вступив премудро: він звернувся з письмовим зверненням до жителів островів — православних греків, закликаючи їх сприяти в «скиданні нестерпного ярма» безбожників-французів. Відповіддю була повсюдна збройна допомога населення. Як не чинили опір французи, наш десант рішучими діями звільнив острови Церіго, Занте і Кефалонію.

10 листопада 1798 року Федір Ушаков писав у донесенні: «Вдячність Всевишньому Богу, ми зі об’єднаними ескадрами, крім Корфу, решту островів від рук шкідливих французів звільнили». 18 лютого 1799 року, о 7-й годині опівночі почався штурм Корфу – і наступного дня фортеця впала. Це був день великої пошани адмірала Ушакова, торжество його військового таланту і твердої волі, підтриманих хоробрістю та мистецтвом його підлеглих, їхньою довірою до свого переможного ватажка та його впевненістю у їхній непохитній мужності.

Командувач зійшов на берег, «урочисто зустрічений народом, який не знав меж своєї радості та захоплення, і вирушив до церкви для принесення Господу Богу подячного молебня… А 27 березня, у перший день Святого Великодня, адмірал призначив велику урочистість, запросивши духовенство зробити винесення мощей угодника Божого Спиридона Триміфунтського. Народ зібрався з усіх сіл та з ближніх островів».

За перемогу при Корфу імператор Павло I звів Федора Ушакова у ранг повного адмірала. Це була остання нагорода, яку він отримав від своїх государів.

Як повноважний представник Росії, адмірал Ушаков створив на Іонічних островах таку форму правління, яка забезпечила всьому народу «мир, тишу і спокій». Так утворилася Республіка Семи Сполучених Островів – перша грецька національна держава нового часу.

У той самий час, у Північній Італії росіяни під проводом славного Олександра Суворова громили «непереможну» армію французів. Суворов просив адмірала Ушакова надавати йому всіляку підтримку з півдня. Перебуваючи у найтіснішій взаємодії, вони били французьких республіканців на суші та на морі. Російські моряки та десантники взяли місто Барі, де відслужили подячний молебень біля мощів святителя Миколи Чудотворця, потім Неаполь і 30 вересня 1799 року увійшли до Риму.

Неаполітанський міністр Мішуру захоплено писав адміралу Ушакову: «За 20 днів невеликий російський загін повернув моїй державі дві третини королівства. Звичайно, не було іншого прикладу подібної події: лише одні руські війська могли звершити таке чудо. Яка хоробрість! Яка дисципліна! Які лагідні, люб’язні звичаї! Тут обожнюють їх, і пам’ять про росіян залишиться в нашій вітчизні на вічні часи».

На черзі була Мальта, але наприкінці 1799 року адмірал Федір Ушаков отримав наказ імператора Павла I про повернення довіреної йому ескадри до Севастополя.

Жителі Республіки Семи Сполучених Островів прощалися з адміралом Ушаковим та його моряками, не приховуючи сліз. Сенат острова Корфу назвав його «визволителем та батьком своїм». На золотому, обсипаному алмазами мечі, піднесеному на прощання, було написано: «Острів Корфу — адміралу Ушакову». Такі ж пам’ятні та дорогі нагороди були і від інших островів.

26 жовтня 1800 року ескадра адмірала Феодора Ушакова увійшла до Севастопольської бухти.

***

У ніч на 11 березня 1801 року імператора Павла I було вбито змовниками, на Російський престол зійшов його син Олександр I. Політика Росії різко змінилася. І незабаром адмірал Федір Ушаков був переведений до Санкт-Петербурга — при дворі взяла гору думка про непотрібність великого флоту для «сухопутної» Росії.

У 1804 році Федір Федорович склав докладну записку про своє служіння Російському флоту, в якій нібито підсумовував свою діяльність: «Вдячність Богові, при всіх зазначених боях з ворогом і під час перебування його флоту під моїм начальством на морі, збереженням Всевисочайшої доброти жодне судно з нього не втрачено і полоненою жодна людина з наших служителів ворогові не дісталася».

Продовжуючи нести службу на посаді головного командира Балтійського гребного флоту та начальника Петербурзьких флотських команд, Федір Ушаков і ці обов’язки виконував із ревністю та старанністю, як це взагалі було йому властиво. Крім того, адмірал не забував дбати і про ближніх: у його будинок у Петербурзі багато хто приходив по допомогу. Одних він забезпечував грошима, одягом, іншим, особливо нужденним, висував клопотання перед іменитими сановниками; взяв він на себе і турботу про осиротілих племінників.

З болем Федір Федорович стежив за тим, що відбувається в Європі: наближався до завершення один із етапів франко-російської війни, готувався мир у Тільзіті. Імператор Олександр I незабаром стане союзником Наполеона Бонапарта, а Іонічні острови будуть передані «шкідливим» французам.

19 грудня 1806 року легендарний адмірал подав імператору прохання про відставку: «Душевні почуття і скорбота моя, що виснажили міцність сил, здоров’я, Богові відомі — нехай буде воля Його свята. Все, що сталося зі мною, приймаю з глибоким благоговінням». Ці слова, які вінчають ратний подвиг, славне і багатотрудне служіння рідній Батьківщині, свідчать, що непереможний воїн був сповнений смирення і покори Божій волі — це були почуття істинно християнські.

Відійшовши від службових справ, якийсь час він жив у Санкт-Петербурзі, а 1810 року переїхав до села Олексіївка Темниковського повіту, поблизу Санаксарського Різдво-Богородичного монастиря. За свідченням тодішнього настоятеля монастиря ієромонаха Нафанаїла, «адмірал Ушаков, сусід і знаменитий благодійник Санаксарської обителі… вів життя відокремлене… по неділях і святкових днях приїжджав для прощі до монастиря до служб… У Великий піст жив у монастирі, в келії… всяку тривалу службу з братією у церкві вистоював… Часом жертвував… обителі значні благотворення; також бідним і жебракам творив повсякчасні милостиві милостині та допомогу».

Почалася війна 1812 року. На боротьбу з французами піднявся весь народ — у Тамбовській губернії, як і скрізь, формувалося ополчення, начальником якого було обрано Федора Федоровича Ушакова. Подякувавши за надану довіру, адмірал відмовився від цієї честі через слабкість здоров’я. Разом з тим, за свої кошти він влаштував госпіталь для поранених, вніс дві тисячі рублів на формування 1-го Тамбовського піхотного полку. Все, що мав, віддавав він «на допомогу ближнім, що страждають від розорення злим ворогом».

Залишок своїх днів адмірал провів «вкрай помірно і закінчив життя своє як слід істинному християнину і вірному синові святої Церкви 1817 року жовтня 2-го дня і похований за бажанням його в монастирі біля родича його з дворян, первоначальника обителі цієї ієромонаха Феодора на прізвище Ушакова ».

***

Після праведної смерті Феодора Ушакова минуло майже два сторіччя. Його подвижницьке та високо духовне життя не були забуті у рідній Вітчизні. У роки Великої Вітчизняної війни його ім’я, поряд з іменами святих благовірних князів-воїнів Олександра Невського та Димитрія Донського, надихало захисників Батьківщини. Найвищою нагородою для воїнів-моряків став орден адмірала Ушакова.

У грудні 2000 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Олексій II благословив прославити адмірала Російського флоту Феодора Ушакова в лику праведних місцево шанованих святих Саранської єпархії. А в серпні 2006 року в Саранську було освячено єдиний у світі храм, присвячений святому моряку.